ДОРІАН ҐРЕЙ
Сутеніло... Я проводжала поглядом останні довгі промені палючого сонця на підніжках львівських старовинних будівель. Спекотне пивне повітря з легким присмаком цигаркового диму душило уяву. Моє вино, як кров, холодне і терпке...
Твій кароокий проникливий погляд злегка торкнувся моїх забутих мрій. Від чарівної усмішки спалахнув наївний вогник коло серця. Світле гладке обличчя, довгі темні коси і, нехай, темні окуляри на чолі, ув'язнили мій погляд. Здійснена мрія Художника, що створив тебе на тлі природи: витонченість рис життя і останній штрих темними барвами - брови! Гм... Чи твої ніжні гладкі руки готові зігріти чиєсь серце? Закохана у незнання: хто ти? Я милувалася тобою цілий вечір.
Маленький вогник... Я з гіркотою насупила свої трикутні брови - танок диму з твоїх тонких вуст. Крізь сивину повітря бачу: на молодому обличчі з'являються зморшки. Миттєво сохне твоє волосся, втрачає блиск. Боляче мені! Раз звернені на мене очі вже зістарені. Ох!... Навіщо ти збудив мене зі сну, солодкого, навіяного твоєю красою?
Тепер відчула пахощі тієї сірої гадюки, яку ти щоразу народжуєш з горла, чи то з самого серця, чи з самої душі. Бридкий товстий хвіст... Як ти досі ще не подавився ним? Тепер злякалась твоїх рук: а раптом вони жовті? О-о-ой!... Похитнулись емоції: невже усі мої ідеали стануть такими виродженими у вогні?
Згасив бичок... У моєму серці озвався луною хрип ув'язненої потвори, яка народжує у твоїх легенях кайф, огортає в затишок молодість... Радосте моя! Затишок в гробу! Дим цілує твою вроду, він же її і виродить. Задля мене, щоб я більше не милувалась тобою.
Світало... Мої думки вже губилися в цифровій мережці, вишукуючи там вчорашнє марево. Я пригадала тебе таким, яким бачила спочатку - безцінний смарагд моїх юних уявлень. На мить... Байдуже... Але чомусь десь глибоко у моєму серці все ще кашляла і хрипіла твоя гаряча сива звичка.
