Сонце і дощ... Ти ступаєш по мокрій землі,
Вигинається гілля сире під ногами,
Пахне хвоя й прогнилі дубові листки...
За тобою ридають ліси, мій коханий!
Зрозумій, його погляд, холодний, тяжкий,
Я не можу розвіяти твоїми снами, -
Гірський дух, той, що тіло своє загубив
На чужині нелюбій. Ти - вигнанець раю!
Полонин чистим подихом вітер тебе обійняв,
Випиваючи тугу з душі, за недоспані ночі.
Подивись в далечінь: Синєвиру блакить
Краєвидом леліє твої грішні, замучені очі.
Швидкий плин... Ти ідеш за велінням річок
До джерел молодих, водоспадів бурхливих.
І тремтливо рукою торкаєшся вод
Твоїх мертвих озер. Ти ж молився за них!
Лісова, дика стежка веде у долини казок,
Коли мавки кохання твоє лоскотали піснями,
Коли ти, молодий, намагався сягнути зірок
В густій темряві гір. Пригадай, мій коханий!
Поклоняється гілка диких стиглих ожин,
З хвилюванням у серці ти підходиш до квітів
Воскресає твій дух, воскресає твій сон,
Ти - володар карпатського вічного літа!
(2002р.)

Попередній :: Наступний