Шелест молодих листочків не відпускав її з його обіймів. Вона похилила свою ніжну голову йому на плечі, ховаючи сором'язливий погляд у коханій тіні. Він цілував її м'які кучері, вона відчувала його мужнє серцебиття. Пекло вечірнє сонце, - вона ж не могла своїми крихітними руками заховати його спину, вже гарячу і вологу від поту. Навіщо, коли їх кохання назавжди, що, власне, завжди і було в ту мить. І ніщо, і ніхто більше, - тільки синє небо і почуття, даровані один раз у тяжкому світі.

А поруч, по шосе, минали іномарки, чи то пежо, як завжди, забиті робочим людом, чи галасливі вантажівки. На галявині перед спортивною школою-інтернатом бігали і гавкали собаки, вимагаючи од своїх господарів ласощів.

Цей травень залишається у її мріях навічно, ця пора десь глибоко у його погляді, у його молодому серці. Вона вірна йому до смерті...

Вона - тепер жінка його великої родини, вона невістка, вона їх дочка. Він - син її матері, коханий зять, який у всьому допомагає дружині, оберігає сім'ю, або ж цілими днями "працює" за комп'ютером, чи дивиться телевізор. І нехай на неї сьогодні ще чекає прання, чи то приготування смачної вечері, чи прибирання їх затишного помешкання, - і усе це її ніжними, тендітними руками, з її великою душею, - все одно настане ніч, загадка їх солодкого божевілля.

Діти любові - володарі світу їх кохання, квіти життя, і... Безсонні ночі, і маленький клопіт, маленький... Хвилювання, навіяні ілюзіями прекрасного життя: де кошти, щоб зодягнути малих; де підтримка; де - легка весняна пора? Він вже не такий романтичний, просто втомлений з роботи; вона вже засмучена. Вона, молода кобіта, трохи похилена набік тягне попереду себе сумку, йдучи з міського ринку, забувши про кохання, думаючи тільки, як швидше дістатися додому - руки обриває від тяжкості. Діти допомагають навести лад у квартирі, хоч все одно роблять не правильно. Дочка пересолить страву, син "посадить" вінчестер батькової машини. А не встигла вона оглянутись, як дітям вже час поступати у вищий навчальний заклад. Вони, можливо, й не усвідомлюють, на скільки це важливо - це всього лиш мамина і татова виснажлива робота. Вчаться вони чи ні, а її серце болить від очікування невідомості. І так постійно: долає щось велике, чекає малого, живучи вічним вогнем у душі - синім небом і коханням - її дітьми...

І тепер... Де ваші сини, мамо? Де ваші доньки? Кохана постать, втомлені очі, віра, надія, любов. Вона вийшла прогулятись попри дорогу. Когось молода жінка, когось старенька мати. Свята роса скотилась з її очей, завмерла душа - назавжди у її серці юний травень. Гавкіт собак, шосе... Коли востаннє вона усміхалась, коли кохала? Бо кохати можна вічно! Кохають з дитинства. Отам!... Он-де! Шелест молодих листочків не відпускає дівчину з обіймів її сина. Вона похилила свою ніжну голову йому на плечі, ховаючи сором'язливий погляд у коханій тіні. Або пече вечірнє сонце, - її донька ж не може своїми крихітними руками заховати спину коханого, вже гарячу і вологу від поту. Навіщо, коли їх кохання назавжди, що, власне, завжди і є в ту мить. І ніщо, і ніхто більше, - тільки синє небо і почуття, даровані один раз у тяжкому світі.

Тільки мама десь там, вдома, пере або готує вечерю; або ж усе затихло вже, і вона стоїть, задумана, десь коло дому. Їй дано прожити життя, відчути життя, щоб потім дарувати усе те їм, коханим і вірним вічності...

Котре завершення дня. Він і вона, забувши про робочий клопіт, заснули. Вона ж ні на мить не покине думки про дітей, вона щаслива за своїх дітей! Їй не потрібні коштовні дари, їй не потрібне свято, яке примушує її дітей купувати якусь РІЧ, - лиш одну мить уваги, хвилину щирого сміху, щастя...

Прокидається рано... Крихта надії - на сонячний день... "Хіба я не варта?" - отак тисячі думок мимоволі. А проте вони - її життя, вони найкращі!

І тут... Квіти! Так багато квітів! Різнобарвних, росянистих, свіжих, пахучих квітів! Наче безліч метеликів наповнили життя, створене саме її чарівними руками. І діти цілунком народжують знову любов, і обійми чоловіка, їх батька, зігрівають молоду весняну душу!... Ловіть руками святі сльози щастя!

Жінки і матері, ВИ ВАРТІ РАЮ НА ЗЕМЛІ !

Попередній :: Наступний