Скриплять двері моєї самотності, дверцята моєї душі.
Стук тихий серед мрії натовпу поглинають густі кущі.
Що мій голос у лісі не слуханий, розумію: я тихо кричу.
Як же затишно в моїй одинокості, та чомусь до людей я лечу.
Догоряє тріска мого вогнища, хмизом її розпалю:
Іскра суму і вогник людності, і полум'я - я люблю.
(2000р.)

Самотня крилата горлице!
В небезпечний небесний політ
Серед хмар і просторів пташиних
Я зірвусь крізь печалі і гніт...
Своїм зором нещадно величним
Ти підіймеш мене у височінь,
Щоби потім забути над урвищем,
Щоби скинути жертву у тінь...
Не зустріну я більше розлуки,
Не побачу безглуздих смертей,
Ладен всесвіт з тобою здійнятися
І в безодні розбитися вщент!
(2003р.)

В жаданні літніх злив, що згасять почуття,
Я дуже скоро знов здобуду собі спокій...
А поки-що висмикую пір"їну зі свого крила,
І знов наповнюю її з пораненого серця кров"ю,
І вже в котре пишу абсурдні речі про життя,
Воліючи завжди бути нескорена любов"ю!

Хтось дарив мені троянду щирого кохання,
свіжу квіточку надії, квіточку бажання.
Я ж поранилась шипами. Як прозорі роси
На пелюсточках троянди блищать мох сльози.
(24.01.2000р.)

Наївний вірш... Наївна казка...
Я вже серйозна...
Змагаюся! Одна поразка -
Мій смуток - наївна казка...
(28.03.2000р.)

Попередні :: Наступні