З невимовним тремтінням душі я приховую у собі відвагу...
Не на силу сказати зараз Тобі те, що сниться мені щоночі!
То ж відчиняю дверцята свого життя для Тебе, приходь і вір моїм бездонним почуттям.
Вони - вічне джерело мого життя для Тебе.

Хороша людина одразу народжується з великим серцем, одразу з усім комплектом чистих глибоких почуттів: дружби, любові, щастя. Вона навіть народжується закоханою, просто до певного часу не знає в кого, і тому перебуває у постійному пошуку цієї іншої людини…. Тобто, скажу так: в серці - половинка взаємності. Знайшовши іншу, - досягаєш гармонії почуттів, істинної повноти щасливого життя.

Він снився мені всю ніч... Інша історія. Нове захоплення?... Скоріше ні, просто черговий розвиток ідеалу. Інколи це слово викликає у мене огиду. Вже так набридли ці оманливі галюцинації. Адже кожного разу при новому знайомстві прокидається надія - він?!.... Я так довго шукала!

Мовчу. Відчуваю свої мрії своїми ворогами. Він вже сотий юнак, про якого я думала – чи це правильно? Хтось скаже: „Природньо...” Цілком ймовірно. Скільки образів і облич минає повз тебе щодня, скільки слів ти говориш комусь, скільки фраз ти сприймаєш на слух, скільки раз... в теплих снах ти виконував свою підсвідому акторську роль. Я боюся своїх снів... Там багато хто побував... І дуже часто я прокидалась у поті й жаху, щоб цілком не розбитись, падаючи з шаленої висоти. Як би не примушували мої мрії навчитись, я не можу. А наступної ночі знову почую докір: „То така твоя віра??”

Отже, звичайно, він не такий, як нашіптують про нього мої ідеали. У кожному з нас безліч недоліків. Декотрі з них навіюють страшні сумніви, невимовний смуток, розчарування, які у свою чергу наступної ночі знову підносять мене над безоднею, іронічно питаючи: „Do you wonna fly again??” Густим потоком простір на жахливій швидкості вливається в мою душу, і я прокидаюсь... Чистою, безтурботною.

А тієї ночі він викупив мене з чергового польоту, і я зацікавлено спостерігала його ролі на сцені. Отже, я не знайома з ним. Це один і той самий нудний ідеал без реальних людських вад, що приховується під його виглядом, оцим сотим образом, який я побачила одного вечора. Мине час, коли я його не знатиму, я побачу когось іншого, сто першого. Парадоксально-істинна умова вічної ітерації – знайти свій ідеал реально. Ця людина, а духовно мрія знову дозволить мені помилуватись спокійним сном. Дякую... І можливо, на котромусь тисячному кроці повторень бачених реально образів, я не слухатиму, і не звертатиму увагу на погоду, і побіжу босоніж з високо піднятою головою, зі світлим, сповненим надії поглядом, щоб відчути реально дотик виплеканих наївних бажань. Наступної ночі я не впаду – полечу... Тремтливо, зі страхом, але щаслива... ¹

¹Криза пошуку близької людини ставить запитання: не чому цей пошук не вдається, а чому він триває так тяжко, у чому власне є криза пошуку як процесу. Саметаку тему поставлено у прозаїчних творах "Сліпота" та "Ідеалізація". Наведено два приклади. Один – гіркий випадок з життя, другий взагалі не є подією, а скоріше аналіз народження-вмирання симпатії чи якогось більшого почуття. При цьому абстрактне поняття пошуку має місце завжди, звісно і не лише для близької людини. Це може бути і пошук цілі в житті, і пошук себе у цьому світі. Але різниця останніх з пошуком близької людини полягає в тому, що рушійною і живильною силою такого процесу, що включає також вчинки, мовлення, потік думок, є почуття зближення: любов, кохання, розуміння, дружба. Людина з великим серцем завжди готова прийняти до нього багато інших людей, що стають для неї друзями. Але для кожного з нас існує лише один ідеал коханої людини або ідеал рідної особи тощо. І відповідно є дуже складно навіть з тисячі знайомих людей відшукати подібну до ідеалу коханої(-ого). Це пошук реальний. Що ж до пошуку мисленого, то це здебільшого є прагнення відчути прихильність з боку людини, яку ми вважаємо рідною або просто близькою. Наприклад, знаходячи любов у сестрі, ми знаходимо для себе сестру.

Несправжнє те почуття, яке не болить...

Попередній :: Наступний