Не щоразу я маю натхнення сказати Тобі те,
що мені сниться, і змовчати тоді, коли дивлюсь на Тебе!
Весь світ вивертається довкола,
коли я осмілююсь Тобі відкрити простір своїх найглибших почуттів.
Вони зігріті Твоїм ніжним дотиком до моїх довгих солодких снів...

Він стояв немовби зачарований її миттєвим поглядом, ледь помітною усмішкою, кинутою йому, мов капля життя в пустелі. Її радісний голос... Він потім чув його у своїх снах, здавалось, щоночі... Тендітні риси її світлого щасливого обличчя обвили маревом усю його уяву. Недоступний образ гордо посів трон його ідеалів, поставивши усіх їх на коліна. Геніально сказано:) І все ж таки, його думки тепер лише про неї.

А дівчина його не знає. Її почуття вільні і чисті. Її мрії сповнені романтичності, несподіваності, може, нездійсненності. Загадковість і чарівність дівочих бажань співають сонети у її солодких безтурботних снах. Одного дня підійде до неї молодий юнак з величезним пухнастим букетом гордих червоногарячих троянд і скаже, що він не вартий навіть її усмішки, яка так нещадно щоразу вбиває його самолюбство!

Нехай це був його сон, сон про мрії його непередбачуваного тепер вже ідеалу. Нехай цей сон був віщим. Значить, він повинен його реалізувати. І тільки подумати - що він робить і ради кого?! І чи справді варта ця дівчина таких жертв?... Проте хлопець був добрий серцем, хлопець був закоханий і довгий час мучив себе думками, як все-таки привернути увагу цієї вродливої неприступної величності. Так-так, саме величності!

Одного дня юнак таки наважився зізнатись їй у своїх почуттях. Але він вирішив не говорити їй нічого про кохання, не згадувати про свої безсонні ночі. Ніколи-ніколи, це ж поставить крапку на всьому! І взагалі ні в якому разі не можна на щось сподіватись, його вчинок не повинен її ні до чого змушувати, і зрештою не варто причиняти біль собі. Нехай це буде просто нагорода за її вроду від... Від кого?... Та ні від кого! Нехай його вчинок буде нагородою їй за її красу і неприступність (Справжня краса та, яку важко досягнути:)

Ще бив годинник Ратуші 9 годин, коли в зіницях хлопця горіли тисячі троянд. Продавщиці пропонували одні, інші, десяті, букети, кошики, екібани! І йому не шкода аніяких там грошей. Він же ж може один раз в житті зробити такий жест в ім’я свого ідеалу! Варто вибрати великий пухнастий кошик квітів, такий, як йому наснився! Квіти злегка розквітлі ще з крапельками п’янкої роси, з гострими, як діставучі спокуси про неї, голками! Скільки троянд у кошику? Багато, від 15 до 21 десь так. Зі стрічками, оформленням, ламбадкою... Словом, як узяв той кошик, сам загубився за ним. Шикарно!

З невимовним тремтінням він ішов до неї. Вона, звичайно, ані думки про нього. Звісно, вона впевнена, що жоден хлопець на таке не здатен. Кожен гордий, хамовитий, набридливий, жадний. Куди поділися романтики? А навіть якщо й має гроші чоловік часто не вміє висловитись, одягнутись, навіть підійти не вміє. Усі бездарі:) Можливо це перебільшення.

Його почуття несли на крилах. Охайно прибраний, причесаний. А взуття не забув випастувати?... Ні, не забув... А не забув, що вчора так довго вчив, як треба сказати? Повторив, не забув... Але від хвилювання може запинатись! Так, припустить, що йому байдуже. А хіба не так? Справді, він хоче лише подарувати їй цей скромний букет і сказати, що вона дуже симпатична і все. Це ж не є зізнання в чомусь чи який обов’язок. Тому, поставившись до цього байдуже, він буде спокійний, коли підійде до неї. А, може не варто було такий великий кошик купувати? А що ж тоді?... Ну можна було б щось поменше, наприклад, золотий ланцюжок. Ого, правда ж? Ну золотий тому що, у її групі деяким дівчатам роблять такі дорогі подарунки. Ну не можна ж свій ідеал опустити до рівня срібного ланцюжка. Висновок: можна золотий ланцюжок замість квітів, якщо є на те кошти.

Будучи вже близько коло місця зустрічі, юнак затамував подих. "Який я дурень?" - промайнуло в голові. - "Хоча... Нехай інші мені позаздрять в тому, що я можу так сильно любити! І чи хтось з інших відважиться подолати у собі гордість і стати на коліна перед своїми ідеалами?!"

Одна за одною кожна пара очей озирається звідусіль. Вражені погляди спадають на його тінь, високу, струнку і граціозну. Кому? Чому? Коли? Де? Хто? Тисячі думок! І у множинах цих мислень, одна здогадка, що таїться за поглядом її блакитних глибоких очей: "Мені?"

Він підходив ледь чутно, несміливо. Якось не осмілюючись подивився їй в очі і сказав чітко, спокійно, з натхненням: "Дівчино, не достоїн я відкрити перед Тобою весь простір усіх своїх почуттів до Тебе, але прийми від мене, будь-ласка, цей скромний кошик троянд, кожна з яких не варта навіть блиску Твого чарівного погляду, як знак моєї глибокої покірності Твоїй бездоганній зовнішності!"

Дівча, приголомшене такою несподіванкою, не слухало нічого, тільки знало непевне, що слова були надзвичайні. А в очах її не 15-21, а тисячі троянд. І світ, здавалось, ВЕСЬ став перед нею на коліна! Аромат життя дурманить подих!

Її друзі стояли, як вкопані, хтось ішов геть, хтось радів не менше, ніж сама дівчина. Адже побачити такий вчинок теж рідкість...

Юнак не очікував нічого. Останнє, що неслухняно таки вирвалось з його уст: "Чи не згодна була б Ти пошанувати своєю присутністю одне маленьке кафе, де я міг би пригостити Тебе кавою чи морозивом, чи?.." На мить, здалось, що зараз рухнуть усі його старання. Ідіот)))) Що він наробив?! Цього не треба було казати! Але... - вона погодилась.

Цей день, мабуть, був першим і останнім, коли цей юнак почував себе найщасливішим у своєму житті. А більшого він і не сподівався. Усе, про що він мріяв здійснилось того дня, інші мрії були просто нереальні. А чи варто було так чинити? Варто! Бо цій дівчині більше ніхто так гаряче не освідчиться ніколи... Мабуть, це найприємніша мить її молодості.

Можливо…

Попередній :: Наступний