ЛІТО, ЯК ЖЕ Ж МЕНІ ТЕБЕ БРАКУЄ!
Відчуваю себе у твоїх думках… Віддаюся життю… Засинаю у солодощах твоїх бажань…
Ти мій, а я не твоя. Твої думки щодня звертаються до мене. Літо простягає мені твою руку, я ж свої ховаю за спину, грайливо сміючись.
Ти розпалено граєш своїми почуттями, збовтуючи свідомість легким спиртним і окутуючи їх млявим туманом з вуст.
Теплий почерк зникає під комп’ютерними шрифтами. У цьому затишку глибинка мого серця… за сімома замками: за совістю, за мораллю, за світоглядом, за досвідом, за обачністю, за самозакоханістю, за лукавістю, за… вистражданого ніжного серця – неоціненного недоторканого скарбу душі і тіла.
Люби мене… і йди мені на зустріч…
Віддай мені себе, і нехай свідомість твоя легка і вільна співає мені сонети.
Простягни мені руку, та не опечись моєю. Бо я у жарові танцюю, і нікому незбагненна гра з вогнем моя.
Бажаю тебе ревно ревнивого до кожного мого слова, кинутого в сторону, до кожного мого руху, відданому публічному танцю примх…
Не вір мені… Не вір мені, бо сміючись я відвертаюсь від спокус. Не вір мені, бо я жартую, усім єством проходячи крізь тебе…
Б’єшся за мене, щоб в кінці бою здатися у мій полон!
Йдеш геть, щоб обернутись і кинутись в мої обійми!
Закохуєшся у свободу і молодість, щоб зрадити їх зі мною!
І відбиток мого шаленого пристрасного танцю у твоїх зіницях залишається тлом для всіх майбутніх мрій – підступно – Я!
